28 травня 2020 року – Вознесіння Господнє

28 травня 2020 року – Вознесіння Господнє

28 травня 2020 року Православна Церква святкує Вознесіння Господнє, одне з дванадцяти свят, які присвячені ключовим подіям євангельської історії.

Після Воскресіння Господь наш Ісус Христос ще сорок днів перебував на землі. Він мав зійти на небеса відразу, але залишився, щоб переконати всіх в істинності Свого Воскресіння. Святим апостолам Він «…являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм i говорячи про Царство Боже» (Діян. 1:3). Read more

22 травня перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця

22 травня перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця

У XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх жителів, і супроводжували свої жорстокості образою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом.

У 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда розграбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд вирушив до Мир Лікійських з наміром зламати гробницю святителя Миколая. Але замість неї він зламав іншу, що стояла поряд з гробницею Святителя. Ледве святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.

Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

У 1087 році барські і венеціанські купці вирушили до Антіохії з метою торгівлі. І ті й інші припускали на зворотному шляху викрасти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. У цей намір жителі міста Бар випередили венеціанців і першими висадилися в Мирах. Вперед були послані двоє людей, які, повернувшись, повідомили, що в місті – все тихо, а в церкві, де покоїться найбільша святиня, вони зустріли тільки чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, вирушили до храму святителя Миколая, ченці-вартові, нічого не підозрюючи, вказали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужинців помазували миром від мощей святителя. Монах розповів при цьому про явлення напередодні святителя Миколая одному старцю. У цьому видінні Святитель наказував дбайливіше зберігати його мощі. Ця розповідь надихнула барян; вони побачили для себе в цьому явленні зволення і немов би вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри й запропонували їм викуп – 300 золотих монет. Сторожа відмовилася від грошей і хотіла сповістити жителів про ймовірну небезпеку. Але прибульці зв’язали їх і поставили біля дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким стояла гробниця з мощами. У цій справі особливою ретельністю відрізнявся юнак Матвій, який бажав якомога швидше виявити мощі Святителя. У нетерпінні він розбив кришку і баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Співвітчизники барян, пресвітери Луп і Дрого, здійснили літію, після якої Матфій став витягувати з переповненого миром саркофага мощі Святителя. Це відбувалося 20 квітня 1087.

Зважаючи на відсутність ковчегу, пресвітер Дрого загорнув мощі у верхній одяг і в супроводі барян переніс їх на корабель. Звільнені монахи повідомили місту сумну звістку про викрадення іноземцями мощей Чудотворця. Натовп народу зібрався на березі, але було пізно …

21 травня кораблі прибули до міста Бар, і радісна звістка миттєво облетіла все місто. Наступного дня, 22 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була побудована церква в ім’я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

Подія, пов’язана з перенесенням мощей святителя Миколая, викликала особливе шанування Чудотворця і ознаменувалося встановленням особливого свята 22 травня. Спочатку свято перенесення мощей святителя Миколая відзначався тільки жителями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу й Заходу воно не було прийняте, не дивлячись на те, що про перенесення мощей було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим середньовіччю звичаю вшанування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, тому що втрата мощей Святителя була для неї сумною подією.

Руською Православною Церквою святкування пам’яті перенесення мощей святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар 22 травня встановлено незабаром після 1087 на основі глибокого, вже зміцнілого шанування на Русі великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно з прийняттям християнства. Слава про чудотворення, явлені Святителем на землі і на морі, були широко відомі українському народові. Їх невичерпна сила і велика кількість свідчить про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-благодійника, став особливо дорогий серцю українців, тому що він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу. Незліченними чудотворіннями ознаменувалася віра українського народу в невичерпну допомогу Угодника Божого.

У вітчизняній писемності дуже рано зібралася про нього значна література. Оповіді про чудеса Святителя, здійснені на нашій землі, стали записуватися ще в глибоку давнину. Незабаром після перенесення мощей святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар, з’явилася руська редакція житія й повісті про перенесення його святих мощей, написана сучасником цієї події. Ще раніше було написано похвальне слово Чудотворцю. Щотижня, кожного четверга, Православна Церква особливо вшановує його пам’ять.

Священномученик Макарій, митрополит Київський і всієї Руси

Священномученик Макарій, митрополит Київський і всієї Руси

14 травня Свята Православна Церква урочисто відзначає день пам’яті священномученика Макарія, митрополита Київського і всієї Руси. Священномученик Макарій, митрополит Київський і всієї Руси жив у XV столітті. Де народився майбутній святитель, маємо досить скупі відомості. Батьки його виховали у православній вірі. В юнацькі роки він прийняв чернечий постриг і проходив послух у київських монастирях, а потім переїхав до Вільно (Вільнюс).

Read more

12 травня – преподобного Амфілохія Почаївського

12 травня – преподобного Амфілохія Почаївського

12 травня Свята Церква відзначає день пам’яті Амфілохія Почаївського. Народився преподобний Амфілохій Почаївський чудотворець – Іловицький 10 грудня 1894 року Божого у селі Мала Іловиця, Шумського району, Тернопільської області, дану місцевість ще називають золота долина.

Read more

Святий великомученик Юрій Переможець (Георгій Побідоносець)

Святий великомученик Юрій Переможець (Георгій Побідоносець)

6 травня Свята Церква святкує пам’ять святого великомученика Юрія Переможця.

Великомученик Юрій був сином багатих і благочестивих батьків, які виховали його в християнській вірі. Народився він у місті Бейрут (в давнину – Беліт), біля підніжжя Ліванських гір.

Read more

Страсний тиждень. Великий понеділок

Страсний тиждень. Великий понеділок

Страсний тиждень – найважливіший тиждень усього церковного року. В час тижня, що передує Великодню, у православних храмах молитовно згадують останні дні земного життя Спасителя нашого Ісуса Христа: Його страждання на Хресті, розп’яття та похорон. Унікальність цих днів настільки значна, що кожен день в церковній традиції називається святим та великим. Read more

Субота Акафіста. Похвала Пресвятої Богородиці

Субота Акафіста. Похвала Пресвятої Богородиці

У суботу 5-го тижня Великого посту (цього року це 4 квітня) православні християни мають звичай з особливою шаною прославляти Пресвяту Богородицю. День цей за церковним календарем отримав назву Похвали Божої Матері, або ж Суботи акафіста. Read more

Поминання померлих у М’ясопусну суботу

Поминання померлих у М’ясопусну суботу

За тиждень перед початком Великого посту православні молитовно звершують м’ясопусну батьківську поминальну суботу, яка завжди припадає на передодні третьої підготовчої неділі до Великого посту.

Присвячуючи Неділю М’ясопусну нагадуванню про останній Страшний суд Христовий, Церква, маючи на увазі цей суд, встановила клопотати не тільки за живих членів своїх, але і за всіх, що від віку спочили, які у благочесті пожили, всіх родів, звань і станів, особливо ж за померлих раптовою смертю, і молить Господа про помилування їх. Урочисте загальноцерковне поминання спочилих у цю суботу (а також в Троїцьку суботу) приносить допомогу спочилим батькам і братам нашим і разом з тим служить виразом повноти церковного життя, яким ми живемо. Бо порятунок можливий тільки в Церкві – спільноті віруючих, членами якої є не тільки ті що живуть, але і всі спочилі у вірі. І спілкування з ними через молитву, молитовне їх поминання і є вираженням нашої спільної єдності в Церкві Христовій. Read more

Cобор трьох святителів

Cобор трьох святителів

12 лютого святкуємо пам’ять трьох великих і дуже визначних ієрархів, учителів, проповідників і Отців Східної Церкви: Святих Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого.

Read more

30 січня – преподобного Антонія Великого (251 – 356)

30 січня – преподобного Антонія Великого (251 – 356)

«Прийде час, коли люди будуть божеволіти, і якщо побачать, того, хто не божеволіє, повстануть на нього і будуть говорити: «Ти збожеволів, тому що не подібний нам» – говорив преподобний Антоній Великий.

Read more

25 грудня — день пам’яті святителя Спиридона, єпископа Триміфунтського, чудотворця

25 грудня — день пам’яті святителя Спиридона, єпископа Триміфунтського, чудотворця
Святитель Спиридон, Єпископ Тримифунтський, Чудотворець народився в кінці III століття на острові Кіпр.

Про його життя відомостей збереглося мало. Відомо, що він був пастухом, мав дружину та дітей. Всі свої кошти віддавав на потреби ближніх. За це Господь нагородив його даром чудотворіння: він зціляв невиліковно хворих і виганяв бісів.

Після смерті дружини, за царювання імператора Константина Великого (306-337), він був обраний Єпископом міста Тримифунта.

У Архієрейському сані Святитель не змінив свого способу життя, поєднуючи пастирське служіння зі справами милосердя. За свідченням церковних істориків, в 325 році Святитель Спиридон брав участь в I Вселенському Соборі. Тут Святитель вступив в дискусію із грецьким філософом, який захищав аріанську єресь.

Проста мова Єпископа Спиридона показала немічність людської мудрості перед Премудрістю Божою: «Слухай філософе, ми віруємо, що Всемогутній Бог із нічого створив Своїм Словом і Духом небо, землю, людину та весь видимий і невидимий світ. Слово це є Син Божий, Який зійшов заради наших гріхів на землю, народився від Діви, жив з людьми, постраждав, помер для нашого спасіння і потім воскрес, спокутувавши Своїми стражданнями первородний гріх та спас людський рід. Ми віруємо, що Він Одноістотний і Равночесний з Отцем, і віруємо цьому без всяких лукавих вигадок, бо таємницю цю осягнути людським розумом неможливо».

В результаті дискусії противник християнства зробився його ревним захисником і прийняв Святе Хрещення. Після розмови зі Святим Спиридоном, звернувшись до своїх друзів, філософ сказав: «Слухайте! Допоки змагання зі мною велося за допомогою доказів, я виставляв проти одних доказів інші та своїм мистецтвом сперечатися перемагав усіх, але коли замість доказу від розуму, з вуст цього старця почала виходити якась особлива сила, докази стали безсилі проти неї, оскільки людина не може опиратися Богові».

Святитель з великою любов’ю піклувався про свою паству. За його молитвою посуха змінювалася рясним животворним дощем, а безперервні дощі – теплою та сухою погодою. Також зцілялися хворі, виганялися демони.

Одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках, просячи заступництва Святого. Помолившись, Спиридон повернув немовля до життя. Мати ж, приголомшена радістю, впала мертвою. Але по молитва Угодника Божого повернулось життя і матері.

Якось, поспішаючи врятувати свого друга, на якого звели наклеп і засудили до смерті, Святитель змушений був зупинитись в дорозі через розлитий від повені струмок. Святий наказав потоку: «Стань! Так велить тобі Владика всього світу, щоб я міг перейти й врятований був чоловік, заради якого поспішаю». Воля Святителя була виконана й він благополучно перейшов на інший берег. Суддя, попереджений про диво, з пошаною зустрів Святого Спиридона й відпустив його друга.

Відомий із життя Святителя і такий випадок. Якось він зайшов в порожню церкву, звелів запалити лампади та свічки й розпочав Богослужіння. Проголосивши «Мир усім», він з дияконом почув у відповідь зверху безліч голосів, які виголосили: «І духові твоєму». На кожній ектенії невидимий хор співав «Господи, помилуй». З церкви долинали співи й до неї почали поспішати люди. У міру того, як вони наближалися до церкви, дивний спів все більше і більш наповнював їхній слух і тішив серця. Але, коли вони увійшли до церкви, то не побачили нікого, крім Єпископа з кількома служителями, й не чули вже більше небесного співу.

У Святого був звичай із зібраного врожаю одну частину роздавати бідним, а іншу віддавати нужденним в борг. Сам він особисто нічого не давав, а просто показував вхід в комору, де кожен міг взяти, скільки потрібно, а потім повернути таким же чином, без перевірки та звіту.

Відома також розповідь Сократа Схоластика про те, як злодії вирішили викрасти овець Святого Спиридона: пізно вночі забралися вони в кошару, але тут невидимою силою були зв’язані. Коли настав ранок, Святий прийшов до стада і, побачивши пов’язаних розбійників та помолившись, розв’язав їх і довго вмовляв залишити беззаконний шлях і добувати їжу чесною працею. Потім, подарував їм по вівці і, відпускаючи їх, ласкаво сказав: «Це за те, що не дарма ви не спали».

Коли в Олександрії був скликаний Собор заради розтрощення ідолів і капищ, за молитвами отців Собору попадали всі ідоли, окрім одного, найбільш шанованого. Патріарху у видінні було відкрито, що цей ідол залишився для того, щоб його розбив Святитель Спиридон Тримифунтський. Його викликали на Собор і коли корабель пристав до берега й Святитель ступив на землю, ідол в Александрії зі всіма жертовниками розсипався.

Так у праведності й святості прожив Святий Спиридон земне життя і в молитві віддав свою душу Господу близько 348 року.

Мощі Святителя Спиридона перебувають на острові Корфу (Греція)в церкві на честь його імені, крім правої руки, яка знаходиться в Римі.

 

13 грудня – пам’ять святого апостола Андрія Первозванного

13 грудня – пам’ять святого апостола Андрія Первозванного

Святий апостол Андрій Первозванний був родом з Віфсаїди Галілейської. Згодом він жив у Капернаумі, на березі Генісаретського озера разом з братом Симоном, займаючись рибним ловом. З юних років апостол Андрій відрізнявся молитовною налаштованістю до Бога.

Він не одружився, а став учнем святого пророка Іоанна Хрестителя, який сповістив про пришестя у світ Спасителя. Коли святий Іоанн Хреститель вказав на Йордані святим апостолам Андрію і Іоанну Богослову на Ісуса Христа, називаючи Його Агнцем Божим, вони негайно пішли за Господом.

Святий апостол Андрій став першим учнем Христа і першим, хто сповідав Його Месією, привівши до Христа свого старшого брата Симона, майбутнього апостола Петра.

Після Воскресіння і Вознесіння Христового, свідком якого також був святий апостол Андрій, він повернувся в Єрусалим. Тут у День П’ятидесятниці разом з іншими апостолами і Пресвятою Богородицею, апостол Андрій сповнився Духа Святого, як передбачив Сам Господь. З проповіддю Слова Божого святий апостол Андрій здійснив кілька подорожей, під час яких тричі повертався в Єрусалим. Він пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, Скіфію, Причорномор’я.

За переказами Грузинської Церкви, апостол Андрій проповідував разом з апостолом Симоном Кананітом в Абхазії, де апостол Симон прийняв мученицьку смерть. Вгору по Дніпру апостол Андрій піднявся до місця розташування майбутнього Києва, де, як оповідає преподобний Нестор Літописець, поставив хрест на київських горах, звернувшись до своїх учнів зі словами: «Чи Бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог спорудить багато церков».

Просуваючись далі на північ, апостол Андрій дійшов до поселень слов’ян на місці майбутнього Новгорода і в нинішньому селі Грузино поставив свій жезл.

Звідси апостол Андрій через землі варягів пройшов Рим і знову повернувся у Фракію. Тут у невеликому селищі Візантії, майбутньому Константинополі, він заснував християнську Церкву, висвятивши в єпископа одного із сімдесяти апостолів Христових – Стахія.

На своєму шляху апостол Андрій переживав багато неприємностей від язичників. Його били, виганяли з міст, але Господь зберігав свого обранця і за його молитвами здійснював дивні чудеса. Останнім містом, куди прийшов святий апостол Андрій Первозванний, і де він прийняв мученицьку смерть в 62 році, було місто Патри. Тут по молитві апостола одужав важко хворий Сосій, знатний городянин. Від накладання апостольських рук зцілилася Максиміла, дружина правителя Патрского і його брат філософ Стратоклій.

Це спонукало жителів міста приймати від апостола Андрія святе хрещення, однак правитель міста консул Егеат залишався переконаним язичником. Святий апостол з любов’ю і смиренням звертався до його душі, прагнучи відкрити йому християнську таємницю вічного життя, чудотворну силу Святого Хреста Господнього. Розлючений Егеат наказав розіп’яти апостола.

З радістю прийняв святий Андрій Первозванний рішення правителя і піднявся на місце страти. Щоб продовжити муки апостола, Егеат наказав не прибивати рук і ніг його до хреста, а прив’язати їх.

За переказами, хрест, на якому був розп’ятий святий апостол Андрій Первозванний, мав форму літери «Х» і отримав назву «Андріївський хрест». Два дні апостол з хреста вчив присутніх навколо городян. Люди, які слухали його, всією душею співчували йому і вимагали зняти святого апостола з хреста. Злякавшись народного обурення, Егеат наказав припинити страту. Але святий апостол став молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті. Як не намагалися воїни зняти апостола Андрія, але руки їх не слухалися.

Розп’ятий апостол, висловив хвалу Богові і промовив: «Господи, Ісусе Христе, прийми дух мій». Тоді яскраве сяйво Божественного світла освятило хрест і розіп’ятого на ньому мученика. Коли сяйво зникло, святий апостол Андрій Первозванний вже віддав свою душу Господеві. Максиміла, дружина правителя, зняла з хреста тіло апостола і з честю поховала його. Мученицька кончина апостола Андрія Первозванного була приблизно в 62 році.

У 357 році мощі святого апостола Андрія Первозванного були урочисто перенесені до Константинополя і покладені в храмі Святих Апостолів поряд з мощами святого апостола і євангеліста Луки і учня апостола Павла – апостола Тимофія.

Після взяття Константинополя хрестоносцями, у 1208 році мощі святого апостола Андрія були перевезені до Італії і поміщені в кафедральному храмі в Амальфі. За часів Папи Римського Пія II чесна глава святого апостола Андрія була перенесена в Рим і покладена в соборі святого апостола Петра.

4 грудня – Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

4 грудня – Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

 “Ти храм Божий, храм освячений, храм, що має вмістити Сина Божого, храм живий святої слави Христа Бога нашого…”

Введення в храм Пресвятої Богородиці відбулось, за збереженими Переданням розповідями, таким чином. Батьки Діви Марії, Праведні Іоаким і Анна, молячись за звільнення від безпліддя, дали обітницю, якщо народиться дитина, присвятити її на служіння Богу.

Коли Пресвятій Діві виповнилось три роки, святі батьки вирішили виконати свою обітницю. Зібравши родичів і знайомих, одягнувши Пречисту Марію в найкращий одяг, зі співом священних пісень, з запаленими свічами в руках привели Її в Єрусалимський храм. Там зустрів Богоотроковицю первосвященик зі множеством священиків. До храму вели сходи з п’ятнадцяти високих сходинок. Як тільки младенця Марію поставили на першу сходинку, то Вона укріпляєма силою Божою подолала і інші сходини. Потім первосвященик за натхненням з Неба увів Пресвяту Діву в Святеє святих, куди зі всіх людей тільки раз в році входив первосвященик з очищувальною кров’ю. Всі присутні в храмі дивувались цій незвичайній події.

Праведні Іоаким і Анна, доручивши дитину волі Отця Небесного, повернулись додому. Преблагословенна Діва Марія залишалась в приміщенні для дівствениць, яке знаходилось при храмі. Навколо храму, за свідченням Священного Писання ( Вих.38; 1Цар. 1, 28; Лк. 2,37) та історика Йосифа Флавія, було багато житлових приміщень, в яких перебували ті, що присвятили себе на служіння Богу.

Глибокою тайною покрите земне життя Пресвятої Богородиці від дитинства до вознесіння на небо. Сокровенним було і Її життя в Єрусалимському храмі. «Якби хто запитав мене, – говорив блаженний Ієроним, як проводила час юності Пресвята Діва, – я відповів би: це відомо Самому Богу і Архангелу Гавриїлу, невідступному хранителю Її».

Але в Церковному переданні збереглись свідчення, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалась в товаристві благочестивих дів, старанно читала священне Писання, займалась рукоділлям, постійно молилась і зростала в постійній любові до Бога. На згадку про Введення Пресвятої Богородиці в Єрусалимський храм Свята Церква з древніх часів встановила торжественне святкування. Вказівки на звершення свята в перші віки християнства знаходяться в переданнях палестинських християн, де говорилось про те, що свята цариця Єлена побудувала храм на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці.

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці – передвістя благовоління Божого до людського роду, проповідь спасіння, обітниця Христового пришестя.

29 листопада – день пам’яті святого Апостола і Євангелиста Матфея

29 листопада – день пам’яті святого Апостола і Євангелиста Матфея

Святий апостол i євангелист Матфей був апостолом із Дванадцяти. До свого навернення до Христа Матфей служив митарем, збирачем податків для Риму. Почувши слова Ісуса Христа: «Іди за Мною» (Мф. 9. 9), він залишив свою посаду і пішов за Спасителем. Сприйнявши благодатні дари Духа Святого, апостол Матфей спочатку проповідував у Палестині. Перед виходом на проповідь у далекі країни на прохання християн-іудеїв, що залишалися в Єрусалимі, апостол написав Євангеліє. У ряду книг Нового Завіту Євангеліє від Матфея стоїть на першому місці. Написано єврейською (арамейською) мовою. Слова і діяння Спасителя Матфей викладає відповідно до трьох видів служіння Христа: як Пророка і Законодавця, Царя над світом невидимим і видимим і Первосвященика, що приносить жертву за гріхи всіх людей.

Святий апостол Матфей обійшов з Євангельською проповіддю Сирію, Мідію, Персію і Парфію, закінчивши свої проповідницькі праці мученицькою смертю в Ефіопії. Країна ця була населена племенами канібалів з доволі примітивними звичаями і віруваннями. Святий апостол Матфей своєю проповіддю тут навернув декількох ідолопоклонників до віри в Христа, заснував Церкву і побудував храм у місті Мірму, поставив у ній єпископом свого супутника на ім’я Платон. Коли апостол старанно благав Бога про навернення ефіопів, під час молитви явився йому Сам Господь в образі хлопця і, давши жезл, наказав поставити його біля дверей храму. Господь сказав, що з цього жезла виросте дерево і буде приносити плоди, а від кореня його буде випливати джерело води. Вмившись у воді і споживши плодів, ефіопи змінять свій прикрий норов, стануть добрими і лагідними.

Коли апостол ніс жезл до храму, то зустрів на шляху дружину і сина правителя цієї країни Фулвіана, одержимих нечистим духом. Святий апостол ім’ям Ісуса Христа зцілив їх. Це диво звернуло до Господа ще безліч язичників. Але володар не хотів, щоб його піддані стали християнами і перестали поклонятися язичницьким богам. Він звинуватив апостола в чаклунстві і наказав стратити його. Святого Матфея поклали обличчям вниз, засипали хмизом і підпалили. Коли вогнище розгорілося, то всі побачили, що вогонь не шкодить святому Матфею. Тоді Фулвіан наказав додати хмизу в багаття, обливши його смолою і поставивши навколо дванадцять ідолів. Але полум’я розтопило ідолів і обпалило Фулвіана. Переляканий ефіоп звернувся до святого з благанням про помилування, і по молитві апостола полум’я згасло. Тіло святого апостола залишилося неушкодженим, і він відійшов до Господа (60 р.). Правитель Фулвіан гірко розкаявся в скоєному. але сумнівів своїх не залишив. Він звелів покласти тіло святого Матфея в залізну труну і кинути в море. При цьому Фулвіан сказав, що якщо Бог  збереже тіло Матфея у воді, як зберіг його у вогні, то слід поклонятися цьому Єдиному Правдивому Богові.

У ту ж ніч до єпископа Платона у сні з’явився апостол Матфей і наказав йому йти з кліром на берег моря і знайти там його тіло. Прийшов на берег і Фулвіан зі своєю свитою. Винесений хвилею гріб був з честю перенесений у храм, побудований апостолом. Тоді Фулвіан попросив у Матфея прощення після чого єпископ Платон хрестив його з ім’ям Матфей, яке дав йому за велінням Божим. Фулвіан згодом прийняв єпископство і продовжив справу навернення свого народу. 

Розпочався Різдвяний піст: як правильно його провести?

Розпочався Різдвяний піст: як правильно його провести?

Від 28 листопада до 6 січня включно триватиме Різдвяний піст. В цей час згідно традицій Православної Церкви та церковного Уставу християни обмежують себе в їжі, а також намагаються уникати в своєму житті того, що віддаляє людину від Бога, для того, щоб духовно приготуватися до зустрічі великого свята Різдва Христового.

Почуття благоговіння перед таємницею Різдва Спасителя у Вифлеємі змушує християнина задуматися про те, як гідно себе підготувати до цього великого свята. У молитовному житті Церкви таємниця втілення дорівнює таємниці воскресіння з мертвих, а церковний календар вказує межі і зміст Різдвяного Посту, що нагадує смисл Великого Посту.

Постячи тілесно, в той же час необхідно нам поститися і духовно. “Постячись, браття, тілесно, постімо і духовно, звільнімось від усякої неправди”, – заповідає Свята Церква. Мова не йде про заморювання самих себе голодом до виснаження – такі крайнощі Церквою засуджуються.

Дні посту – це час рясного виявлення милосердя, примирення з усіма, прощення. У мирі серця, молитві й пості людина осягає найвищий сенс життя, торкається серцем Царства Божого. За словом Спасителя, тільки молитвою і постом ми можемо вигнати духа зла (Мф. 17:21; Мк. 9:29).

Піст тілесний, без посту духовного, нічого не приносить для спасіння душі, навіть навпаки, може бути і духовно шкідливим, якщо людина, утримуючись від їжі, переймається свідомістю власної переваги від свідомості того, що вона постить. Справжній піст пов’язаний з молитвою, покаянням, з утриманням від пристрастей і пороків, викоріненням злих справ, прощенням образ, з утриманням від подружнього життя, з виключенням розважальних і видовищних заходів, перегляду телевізора. Піст не мета, а засіб – засіб упокорити свою плоть і очиститися від гріхів. Без молитви і покаяння піст стає лише дієтою.

Суть посту виражена в наступній церковній пісні: “постячись від їжі, душе моя, а від пристрастей не очищаючись, – марно втішаєшся утриманням від їжі: бо – якщо піст не принесе тобі виправлення, то ненависною будеш Богові, як фальшива, і уподібнишся злим демонам, які ніколи не їдять “.

Бажаємо всім допомоги Божої у постуванні!

Ікона Божої Матері “Скоропослушниця”

Ікона Божої Матері “Скоропослушниця”

Православна Церква шанує Пресвяту Богородицю і сповідує Її вищою за всіх святих і навіть вищою за всіх ангелів і архангелів. Вона називає Божу Матір чеснішою від херувимів і славнішою від серафимів. Бо саме вона єдина з усього роду людського вмістила у Собі Невмістимого Бога. Стала достойною бути Матір’ю Сина Божого, Який воплотився на землі, прийняв людську природу і спас людство від гріхів і вічної загибелі. Read more

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці

Церква з глибоким благоговінням шанує Пресвяту Діву Марію, звеличену Богом за ангельську чистоту, глибоке смирення й найбільшу святість. У небесній славі, де божественне світло передається від одного ангельського чину до іншого, Пречиста Богородиця займає найближче до Престолу Божого місце й іменується Церквою «чеснійшою від Херувимів і славнійшою без порівняння від Серафимів».

На вшанування Церквою Матері нашого Спасителя встановлене щорічне святкування всіх основних подій Її земного життя, здійснених Нею знамень, чудес і благодіянь, які є проявом всеблагого і спасенного Божого Промислу.

Споміж Богородичних свят церковного року на особливу увагу заслуговує свято Покрову Пресвятої Богородиці, яке Православна Церква відзначає традиційно 14 жовтня. В цей день ми – українці також святкуємо День Українського козацтва та День захисника України. Read more

Улюблений учень Христа. Апостол Іоан Богослов

Улюблений учень Христа. Апостол Іоан Богослов

9 жовтня, Православна Церква вшановує пам’ять святого апостола і євангелиста Іоана Богослова. Апостол Іоан був улюбленим учеником Ісуса Христа. Спаситель любив його за жертовну любов та душевну чистоту.

Іоан був сином Зеведея і Саломії – дочки святого Йосифа Обручника. Одночасно зі своїм братом Яковом він був покликаний Ісусом Христом в число учеників на Генісаретському озері. Після свого покликання апостол не розлучався з Господом і був одним з трьох учеників, яких він особисто наблизив до Себе. Read more

2 жовтня – пам’ять святого благовірного князя Ігоря Чернігівського, Київського

2 жовтня – пам’ять святого благовірного князя Ігоря Чернігівського, Київського

2 жовтня Православна Церква вшановує пам’ять святого благовірного князя Ігоря Ольговича, Чернігівського, Київського (у хрещенні Георгія, у чернецтві Гавриїла).

Середина XII століття була для Русі скорботним часом безперервних міжусобних воєн за Київське князювання між Ольговичами та Мстиславичами.

Святий Ігор, волею Божою вступив у боротьбу за Київське князювання, мученицьким подвигом повинен був спокутувати спадковий гріх князівських усобиць.

У серпні 1146 помер князь Всеволод, гордовите князювання якого послужило приводом для порушення ненависті до Ігоря, проти волі залученого в самий центр подій. Під Києвом відбулася битва між військами князя Ігоря і Ізяслава Мстиславича, в якій київські війська у розпал бою перейшли на бік останнього. Чотири дні Ігор Ольгович переховувався в болотах біля Києва. Read more

Свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього

Свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього

27 вересня Православна Церква відзначає велике двунадесяте свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. В день свята ми згадуємо подію, яка відбулася у IV столітті. Read more

Слово Патріарха Філарета на свято Успiння Пресвятої Богородицi

Слово Патріарха Філарета на свято Успiння Пресвятої Богородицi

В iм’я Отця, i Сина, i Святого Духа! Дорогi браття i сестри!

Сьогоднi ми святкуємо Успiння Пресвятої Богородицi. Чому ми не говоримо, що вiдзначаємо день смертi Богородицi? Коли людина помирала, нашi предки не говорили, що помер той-то i той-то, а казали “успє”, тобто заснув. Смерть християнина вони називали ще “преставленням”, тобто переходом iз земного, тимчасового, життя у вiчне. Read more

Слово Патріарха Філарета в день пам’яті святих мучеників Маккавеїв та винесення Хреста Господнього

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Сьогодні ми святкуємо пам’ять святих мучеників Маккавеїв, матері їхньої Соломонії та учителя їхнього Єлеазара. Ці святі мученики жили за сто п’ятдесят років до Різдва Христового, походили з юдейського народу і нізащо не хотіли зрадити своєї віри, коли язичницький сирійський цар Антиох вимагав, щоб вони поклонилися ідолам. Цар мучив братів на очах їх матері та вчителя, щоб вони зреклись своєї віри і цим врятували своє життя. Але й матір Соломонія, і учитель Єлеазар підбадьорювали їх, щоб вони непохитно трималися віри своїх батьків і не боялися страждання й мук. І всі сім братів Маккавеїв разом з матір’ю і вчителем безстрашно пішли на муки і смерть за свою віру.

Read more

Cвято первоверховних апостолів Петра і Павла

Cвято первоверховних апостолів Петра і Павла

12 липня Свята Православна Церква урочисто святкує пам’ять святих первоверховних апостолів Петра і Павла

Постійно підтримувані благодаттю Святого Духа, Святі первоверховні апостоли Петро і Павло навертали до Христа тисячі людей, змушували мовчати уста мудреців тодішнього світу, хвилювали й підкоряли своєю проповіддю людські серця. Вшановуючи їхні труди і подвиги в поширенні Христового вчення, ми -послідовники їх у вірі молитовно і літургійно святкуємо їх пам’ять щороку 12 липня. Наполеглива праця породжена безумовною вірою і впевненістю у вченні, що вони проповідували – ось основна риса діяльності цих двох святих мужів.

Святий апостол Петро був удостоєний стати свідком найважливіших подій в житті Христа-Спасителя – Гефсиманської молитви і Божественної слави на горі Преображення. А святому апостолу Павлу було дано бути піднятим до третього неба, за його висловом, до раю, де він чув невимовні слова, котрих людина не в змозі й переказати. Перед нами люди, які своїм життям вчать нас: якщо згрішив – то покайся, якщо потерпів падіння – то вставай, виявив слабкодухість – зміцнюйся надією на Бога, віруй в Нього, люби Його. І такий шлях праведного життя у Господі нашому Ісусі Христі і приведе нас до наслідування життя вічного.

Слово апостол з грецької перекладається як посланець. Всі ми послані Богом в цей світ щоб осягнути вічну правду і істину і свідчити про неї своїм буттям і життям, тобто жити згідно Божих заповідей та божественного закону. В цьому нехай нам допоможуть святі первоверховні апостоли.