Єпископ Васильківський Андрій: Втрата совісті, порушення канонів і що далі?

Далі, звичайно, Господь знає, що буде. Але ми знаємо з чого почалося…

А почалося з надії на те, що в Українській державі, яка отримала незалежність 24 серпня 1991 р., – як дар з неба, побудуємо свою незалежну, насправді автокефальну Українську Православну Церкву.

І ось, у перших числах листопаду, того ж року, Блаженійший Митрополит Філарет зібрав Помісний собор УПЦ, на якому було прийнято рішення про автокефалію Української Православної Церкви. Звернулися до РПЦ, як матері-Церкви, з проханням надати ії. Але у відповідь, почався тиск на Блаженнійшого Філарета і вимоги до нього відмовитися від Київської кафедри у замін на будь-яку іншу.

Господь завжди перетворює зло на добро, на користь людини. У наслідку тих подій, 26 червня 1992 р. відбувся Всеукраїнський Православний Собор, на якому об’єдналися частина УПЦ, на чолі з Блаженнійшим Митрополитом Філаретом і УАПЦ, яку очолював Святійший Патріарх Мстислав. Так народилася Українська Православна Церква Київського Патріархату.

Пізніше, у 1995 р., на Помісному соборі УПЦ КП, Блаженнійшого Філарета обрали Патріархом (довічно). Всі ми були свідками того, як Господь, руками Святійшого Патріарха Філарета, за роки незалежності, з маленького гірчичного зірна зростив велике дерево, яке покривало всю Україну. Це «насіння» насадив Бог, а Патріарх Філарет потрудився і побудував велику Церкву Київського Патріархату, яка служила Богу, незалежній Державі і українському народу.

Саме ця потужна Церква була покладена в основу для надання Томосу, але ми сподівалися на Томос про повну автокефалію.

Нерозуміння важливості саме патріаршого устрою Церкви для наших державних мужів і деяких церковних ієрархів привело до руйнування цієї великої Української Православної Церкви Київського Патріархату. Митрополичий устрій завжди передбачає у тій, чи іншій мірі залежність від центру з патріаршим устроєм.

Через таке нерозуміння та меркантильний інтерес, для отримання високого рейтингу у передвиборчій кампанії, фактично втручаючись у справи Церкви, екс-президент 3 листопада 2018 р. підписав, на той час, таємну угоду з Константинопольським Патріархом Варфоломієм: Стаття 3. “Сторони будуть докладати зусиль для подальшого розвитку взаємовигідного співробітництва”. Ст.3.п.2. “представленню інтересів та позиції Вселенського Патріархату під час об’єднавчих процесів в українському православ’ї”.

Звернімо увагу – «взаємовигідного», тобто, Константинополю – ставропігії та українську діаспору разом з майном і храмами, побудованими за кошти українців, а нам «папір» про так звану «автокефалію». Ось, у цьому «інтереси та позиції Вселенського Патріархату».

Залишимо дії греків на їхній совісті. Але, що трапилося з нашими архієреями, які так ревно збирали підписи 15 грудня 2018 р. на так званому «Помісному соборі»? Хіба очі не бачать зміст Томосу, який не надав справжньої автокефалії? Де ж те хвалебне єднання зі світовим православ’ям? Ціною зради свого батька, заради «канонічності», придбали собі вітчима, а у додаток, щоб він вас «всиновив», віддали йому і братів своїх, українців, розсіяних по всьому світу. Вітчим ваш не задовольнився цим, і став вимагати більших жертв – «смерть» батька вашого, повного його знищення, щоб і духу від Київського Патріархату не залишилося.

Почали дуже «славно»! 30 січня 2019 р. одним наказом Міністерства культури №54, з порушенням законів, зареєстрували нову Церкву, і хоча на так званому «помісному соборі», 15 грудня 2018 р. не була створена ліквідаційна комісія, тим же наказом припинили дію статутів УПЦ КП та Київської Патріархії. А ми наївно сподівалися, що все буде відповідно до закону і з дотриманням церковних канонів. Очікували на те, що буде скликаний Помісний Собор, на якому буде прийнятий Статут, що мав би врегулювати внутрішнє життя нової Церкви, окремим положенням визначити статус Патріарха, відповідно домовленостям на Об’єднавчому Соборі.

Але отримали несподіване. Замість Помісного Собору, 5 лютого 2019 р., відбулося засідання першого Священного Синоду ПЦУ, під головуванням митрополита Епіфанія. У журналі №1, під пунктом 4, на ньому ухвалили таке рішення: «Святійший Патріарх Філарет продовжує керівництво Київською єпархією у складі парафій та монастирів м. Києва (за виключенням Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря м. Києва), які до 15 грудня 2018 р. перебували у його підпорядкуванні, як Патріарха Київського і всієї Руси-України».

На перший погляд, все добре – Патріарха на спокій не відправили, як про це дехто бажав. Більше того, залишили керувати Київською єпархією. За короткий час почалося все змінюватися…

Митрополит Епіфаній почав відверто порушувати церковні канони. Він зібрав все духовенство м. Києва, тобто, тієї єпархії, яка підпорядковувалася Святійшому Філарету, відповідно рішенню вищевказаного Синоду від 5 лютого, і було запропоновано їм «добровільний» перехід під свою юрисдикцію.

Порушуючи канони, прийняв священика, який був під забороною у служінні від Патріарха. Там, насправді, було за що. Не дозволяється одночасно обіймати дві посади – ректора Богословської академії, яка під юрисдикцією одного архієрея, і настоятеля храму, який під юрисдикцією іншого архієрея.

Прийняв бунтарів Свято-Феодосіївського ставропігіального монастиря, які виступили проти Патріарха та, за допомогою «тітушок», захопили монастир разом з майном. Це вже не просто порушення канонів, а агресивні, кримінальні дії, та на цьому керівництво ПЦУ не зупинилося.

24 червня 2019 р. на Священному Синоді ПЦУ було прийнято рішення у супереч своїх же попередніх рішень на Синоді від 5 лютого: відсторонив Святійшого Філарета від керування Київською єпархією.

27 липня 2019 р. Синод ПЦУ створив ліквідаційну комісію для повного знищення УПЦ КП. Вирішили оманою заволодіти майном і рахунками Київського Патріархату. Чому оманою? Тому, що будь-яку юридичну особу може ліквідувати тільки та ліквідаційна комісія, яка створена тією ж юридичною особою чи рішенням суду.

Слід зазначити важливий момент, що у статуті Київської Патріархії УПЦ КП, чітко прописаний порядок ліквідації: (Розділ V. пункт 3.) «…Помісним Собором (УПЦ КП) створюється ліквідаційна комісія… (Розділ V. пункт 6.) Рішення ліквідаційної комісії оформлюється протоколом і затверджується Патріархом Київським і всієї Руси-України – Предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату». А Київська митрополія ПЦУ і Київська патріархія УПЦ КП, це різні юридичні особи і одна іншу не може ліквідувати.

Для добровільного об’єднання має бути добровільна ліквідація і добровільна перереєстрація статуту, як зробили всі інші єпархії. До всього треба додати той факт, що добровільного об’єднання так і не сталося.

Бачачи брехню, на якій почала будуватися нова Церква і враховуючи те, що ми (Київська патріархія) себе не ліквідували, як юридичну особу, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України, 20 червня 2019 р., скликав Помісний Собор УПЦ КП, на якому було прийнято рішення про вихід зі складу ПЦУ. Так, що ліквідаційна комісія, яка була створена на Синоді ПЦУ 27 липня, тобто, більш ніж через місяць після Помісного Собору УПЦ КП, немає ніякого відношення до нашої Церкви – Київського Патріархату.

Міністерство культури України і керівництво ПЦУ дотепер вводять людей в оману кажучи, що Святійший Філарет – Почесний Патріарх і діючій архієрей Православної Церкви України, а головне – вони його дуже люблять і глибоко поважають. Отже, через цю «велику любов» ми судимося з ними і будемо відстоювати своє право на свободу вибору і совісті до кінцевої перемоги з Божою допомогою.

Андрій, єпископ Васильківський