Єпископ Переяславський і Білоцерківський Андрій відвідав Всеукраїнський мистецький фестиваль «Чубинський fest» у Борисполі

01 лютого 2020 року, під егідою Міжнародного благодійного фонду «Соняшник», за сприяння управління культури, молоді та спорту у місті Бориспіль відбувся Всеукраїнський мистецький фестиваль «Чубинський fest» на честь 181-й річниці Павла Чубинського, автора тексту Державного Гімну України.

На запрошення голови Бориспільської міської ради Анатолія Федорчука, заступника мера Людмили Пасенко, голови фонду “Соняшник” Алли Горбунової, засновника Міжнародного фонду “Душа України” Сергія Мельникоффа та з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, на фестивалі був присутній єпископ Переяславський і Білоцерківський Андрій.

Із семи міст України на фестиваль завітало понад 400 дітей, які виконували пісні, демонстрували хореографічні номери, грали на музичних інструментах та декламували поезію. Учасники фестивалю виступили на достойному рівні, отримавши гран-прі, дипломи та солодкі подарунки.

На фестивалі також були присутні посли Афганістану, Індонезії, Вірменії, Індії та інших країн.

Владика Андрій виступив з промовою, у якій передав вітання і благословення Святійшого Патріарха Філарета організаторам та учасникам фестивалю. Архіпастир також наголосив на історичних моментах становлення Державного Гімну України, який є одним з головних державних символів України поряд із прапором і гербом:

«15 січня 1992 року Верховна Рада постановила затвердити редакцію Державного Гімну України на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького для повсюдного виконання.

Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 на хуторі Чубинський, тоді Полтавської губернії, у дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського. Нині – в межах м. Бориспіль, Київська область. Він був видатним українським етнологом, фольклористом, поетом, громадським діячем, а головне – автором слів Гімну України.

Після закінчення Другої київської гімназії навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Згодом, здобуває науковий ступінь кандидата правознавства. Мав спілкування з видатними людьми того часу: географами Семеновим-Тянь-Шанським, Миколою Пржевальським та Миклухо-Маклаєм. Була творча діяльність разом з Тарасом Шевченком та іншими.

Після повернення в Україну, восени 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що і став національним гімном українського народу. У грудні, 1863-го року, у львівському часописі “Мета” вірш Чубинського видано анонімно, “сховано” серед трьох віршів Тараса Шевченка, адже автор був під наглядом жандармів. Через розпорядження князя Долгорукова «за вредное влияние на умы простолюдинов» Чубинського вислали на проживання в Архангельську губернію. Таким чином, сім років він у засланні в Архангельську працював на російську науку.

Після отримання дозволу про повернення до України, у 1876 р., Чубинського знову було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі. Через тяжкі хвороби та параліч, Чубинський був прикутий до ліжка. Він прожив 45 чудових та яскравих років життя у творчості й боротьбі. Його творчий дух і зараз перебуває з нами, з усім українським народом у всьому світі у словах нашого Державного Гімну “Ще не вмерла Україна”.

Текст Павла Чубинського першим поклав на музику Микола Лисенко. Далі був композитор Кирило Стеценко. Проте остаточно пісня-гімн “Ще не вмерла Україна” утвердилась у свідомості українського народу саме у співавторстві Павла Чубинського і Михайла Вербицького.

Греко-католицький священик села Млини (тоді Австрія, а нині Польща) отець Михайло Вербицький, якому принесли часопис, загорівся покласти на музику слова, які вважав Шевченковими. Помилитися було легко, бо стиль віршування виявився подібний. Спочатку автор твору, як церковний композитор, написав музику для гітари, бо гітара була його улюбленим музичним інструментом. Твір задумувався, як сольний, а вже згодом адаптував його для хору.

Михайло Вербицький писав і церковні, і світські твори. Йому належить збірка салонних пісень для чоловічих квартетів та перший в Україні підручник гри на гітарі. За, так звані, веселі пісні, гру на гітарі Вербицького двічі виключали з Львівської духовної семінарії.

Вперше, вище вказаний твір надрукували з нотами у 1865 році, а прозвучав він публічно на Шевченкових роковинах у Народному домі в Перемишлі 10 березня того ж року. Після цього, урочисту пісню виконували в Наддніпрянщині й Галичині підчас патріотичних заходів.

У США, в Нью-Йорку, у 1915 році, як народну пісню, майбутній гімн виконав емігрант зі Львова Михайло Зозуляк. І він же, в 1916-му, зробив його перший запис на вініловій платівці українською мовою під назвою «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля».

6 березня 2003 року, був прийнятий Закон України «Про Державний Гімн України» у нової редакції тексту.

Сучасний композитор Валентин Сильвестров про український гімн пише: “Михайло Вербицький – церковний композитор середини ХІХ століття… у нього був мелодійний дар – це помітно з його літургій. І ось цю патріотичну пісню він теж створив, як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів! У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір… у ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну”.

Творча фантазія не має меж. Популярність офіційного українського славня стала такою великою, що це надихнуло сучасних музикантів. Нині мережею шириться безліч варіацій у різних стилях… Але в кожній із них із легкістю вгадуються акорди, що стали святими для українців.

Станом на 2019 рік, на YouTube-каналі, кількість щоденних переглядів відео з виконанням Гімну України сягнула 5 млрд.

Головна українська пісня живе. І ніхто й ніколи не зможе наступити їй на горло!

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!» – сказав у своєму виступі єпископ Переяславський і Білоцерківський Андрій.

Джерело: Фейсбук сторінка єпископа Андрія