Вшанування пам’яті Святійшого Патріарха Володимира

14 липня 2019 року, у 24-ту річницю з дня упокоєння Святійшого Патріарха Володимира (Романюка), Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив літію за упокій душі свого попередника – другого Патріарха Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Після звершення Божественної літургії у Володимирському кафедральному соборі Святійший Владика прибув на Софіївську площу столиці, де біля могили Патріарха Володимира відслужив заупокійну службу. Його Святості співслужили: єпископ Васильківський Андрій та духовенство Володимирського собору.

Довідка
 
Святіший Патріарх Володимир (Романюк) – другий Патріарх Київський і всієї Руси-України, Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату (1993—1995).
 
Народився у селі Химчин (Івано-Франкіська область) у грудні 1925 року. Займав активну патріотичну позицію.
 
Уперше засуджений 19-літнім — за належність до Організації Українських Націоналістів (ОУН). Восени 1944 засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської (нині Івано-Франківської) області до двадцяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років. Покарання відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 Полтавської області. 1946 в тюрмі йому ухвалюють другий термін за «антисовєцьку агітацію і пропаганду». Покарання відбував у Магаданській області в Росії.
 
1959 року закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом — Московську духовну семінарію.
 
З 1964 до 1972 — священик у парафіях Івано-Франківської і Коломийської єпархій.
 
У січні 1972 заарештований, у липні 1972 засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання; визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
 
У 1976 під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви, звернувся до митрополита Мстислава з заявою про перехід в УАПЦ.
 
Після повернення в Україну 28 квітня 1990 був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита з ім’ям Володимир, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського.
 
Виступав за створення незалежної Української православної церкви з центром у Києві, піднесеної у статус Патріархату.
 
Був одним із фундаторів Української Православної Церкви Київського патріархату. 17 лютого 1993 року призначений архієпископом Львівським і Сокальським. 11 червня — 21 жовтня 1993 р. — митрополит Чернігівський і Сумський.
 
Після смерті Патріарха Мстислава став місцеблюстителем Патріаршого престолу (14 червня 1993 р.) із возведенням у сан митрополита.
 
На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом (інтронізований 24 жовтня у Софійському соборі).
 
Виступав з численними проповідями й статтями на богословські, патріотичні й державницькі теми.
 
Помер 14 липня 1995 року. Патріарха Володимира планувалось поховати на території Святої Софії, але ця спроба закінчилася масовими сутичками з міліцією та внутрішніми військами, бо тодішня влада активно підтримувала лише Церкву Московського Патріархату і не дозволила ховати Українського Патріарха на території головної святині нашого народу.
 
Через напад із боку міліції тіло патріарха не вдалося занести безпосередньо на територію Софіївського собору і воно було поховане під дзвіницею.
 
Події 18 липня 1995 року увійшли в історію як “чорний вівторок”.
 
Вічна пам’ять і Царство Небесне приснопам’ятному Святійшому Патріарху Володимиру.
 
Прес-центр Київської Патріархії