Володимирський собор – головний храм Української Православної Церкви Київського Патріархату

28 липня Православна Церква вшановує пам’ять святого рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Київської Руси-України. Саме у цей день відзначає своє храмове свято головний собор Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Храм-шедевр з архітектурно-мистецької точки зору є кафедральним храмом, де звершує своє служіння більше 50 років Святійший Патріарх Філарет. Собор є духовним осередком і улюбленим храмом для багатьох киян і гостей столиці, адже в ньому щодня звершуються богослужіння, знаходяться всесвітньо відомі християнські святині, тисячі людей зустрічаються з Богом у молитві в цьому святому місці.

З нагоди храмового свята у Володимирському соборі (бульв. Шевченка, 20), відбудуться урочисті богослужіння:

27 липня, субота, о 17.00 буде звершено урочисте Всенічне бдіння;

28 липня, неділя, о 7.00 та о 10.00 будуть служитися Божественні літургії.

Святкові богослужіння, Всенічне бдіння та Божественну літургію о 10 годині, звершить Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, у співслужінні єпископату і духовенства Української Православної Церкви Київського Патріархату. Після завершення патріаршої літургії (близько 12.00) відбудеться Хресний хід навколо Володимирського собору.

Ми запрошуємо вірян Української Православної Церкви до спільної молитви та подаємо Вашій увазі корокі відомості з історії та сьогодення головного храму Української Церкви.

Храм було вирішено збудувати у 1852 році, на честь майбутнього дев’ятисотріччя Хрещення Руси святим рівноапостольним князем Володимиром. Віряни з усієї Російської імперії почали жертвувати кошти на храм. 15 (27) липня 1862 у присутності великої кількості духовенства і вірян митрополит Київський і Галицький Арсеній заклав перший камінь майбутнього храму. Спорудження храму розпочалося в 1862, а закінчилося в 1882.

Собор було побудовано у неовізантійському стилі, початковий проект собору склали архітектори Іван Штром і Павло Спарро; пізніше його переробив архітектор Олександр Беретті. У споруджені собору брали участь архітектори Рудольф Бернгард, К. Я. Маєвський, Володимир Ніколаєв.

Собор у плані — традиційний давньоруський шестистовпний триапсидний храм, але увінчаний сьома банями.

Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи, які виконали 1885—1896 відомі на весь світ художники та іконописці В.М. Васнецов, М.В. Нестеров, Павло Свєдомський, В.О. Котарбінський, М.К. Пимоненко, М.О. Врубель, В.Д. Замирайло, С.П. Костенко під загальним керівництвом професора А.В. Прахова.

Навесні 1896 року розпис і оздоблення собору практично були завершені, за винятком Ольгинського та Борисоглібського преділів на хорах.

20 серпня 1896 року митрополит Іоаникій освятив Свято-Володимирський собор, який відразу став дуже популярним серед киян, особливо молоді. Сюди приходили студенти Університету святого Володимира і Володимирського кадетського корпусу, першої та другої київської гімназій. Відвідувачам подобався собор не тільки своєю грандіозністю й художньою неповторністю, але й урочистістю, піднесеністю служб, чому сприяє ще й унікальна акустика собору, в якій кожне слово наче возвишається, лине в небо…Тут співав один з кращих у Києві церковних хорів під керівництвом видатного українського регента Якова Калішевського (1856-1923).

У травні 1914 року при соборі було засноване Свято-Володимирське братство, яке опікалося солдатами і пораненими на фронтах першої світової війни. 19 березня 1917 року в соборі відбулося урочисте богослужіння пам’яті Т.Г. Шевченка, після якої багатотисячна маніфестація рушила до пам’ятника Богдану Хмельницькому, де відбувся один з перших в Україні національних мітингів з вимогою надати Україні незалежність.

З приходом до влади більшовиків розпочався неприхований терор проти всіх проявів релігійного життя. Особливо жорстоко переслідувалися священики та ієрархи церкви. Влада не тільки перешкоджала проведеню служб в церквах, але й брутально конфісковувала сакральні речі, особливо із коштовних металів, влаштовувала провокаційні виходки під час служб. У Володимирському соборі було забрано велику кількість безцінних як в художньому значенні так і щодо духовного призначення речей, зняли всі дзвони, заборонили його опалювати, що привело до руйнації розписів. А в 1929 році собор взагалі був закритий. ВУЦВИК ухвалив рішення перетворити цей храм у Музей антирелігійної пропаганди. Якийсь час тут знаходилися архівні фонди місцевих органів влади, потім книгосховище педагогічного інституту…

Після переведення в 1934 році столиці України з Харкова до Києва, влада вирішила перетворити “Київ церковний у Київ індустріальний”. Свято-Володимирський собор, перлина як художнього так і центру духовного життя Києва, поставили першим у постишевському списку на знищення. Адже саме на місці Свято-Володимирського собору мала починатися магістраль революційних маніфестацій. Для того, щоб її прокласти, більшовицький уряд намітив знести також Софію Київську та Золотоверхий Михайлівський собор, перенести в інше місце пам’ятник Богданові Хмельницькому. Бог відвернув грішні руки войовничих атеїстів від Софії і Володимирського собору, які не розділили страшну долю 21 київського храму, серед яких був і Золотоверхий Михайлівський собор XI ст.

У 1944 році Свято-Володимирський собор став кафедральним храмом митрополита Київського і Галицького, екзарха України. Проте служби проводилися тут тільки з дозволу влади. І тільки в шістдесятих роках XX ст., коли київсько-галицьку митрополію очолив митрополит Філарет (Денисенко) значно пожвавилося духовне життя в Свято-Володимирському соборі. Окрім церковних служб тут проводилися таїнства хрещення і вінчання, урочисті служби, присвячені православним святам, спільні з іншими ієрархами молитви. Тут відбувалися головні урочистості, тисячоліття хрещення Руси-України (1988) у Києві.

Після проголошення незалежності України в церковному житті відбулися великі зміни. Постала Київська патріархія Української Православної Церкви. У 1995 році у Свято-Володимирському храмі відбувся собор Української Православної церкви Київського Патріархату, на якому митрополит Філарет (Денисенко), який понад тридцять років служив у цьому храмі, був обраний Патріархом Руси-України.

Володимирський собор є рідним і любимим для багатьох киян і гостей столиці. Тут перебувають великі святині християнства – мощі святої великомучениці Варвари, мощі священномученика Макарія, митрополита Київського, чудотворна ікона Божої Матері “Гербовецька”, ікона із часточкою мощей святителя Миколая чудотворця та інші святині. У храмі щодня зранку і ввечері звершуються богослужіння, кожного Божого дня служиться Свята Євхаристія, тисячі людей приймають таїнство Хрещення, тисячі сімей отримують Боже благословення у таїнстві Вінчання, сотні тисяч вірян отримують Божу благодать і допомогу у молитві, спілкуванні з Богом.

Свято-Володимирський патріарший собор – велична духовна і мистецька пам’ятка українського народу. Він несе нам і нашим нащадкам візію часу, великих і вікопомних подій християнської історії.

Переступивши поріг Свято-Володимирського собору людина потрапляє в особливий світ духовної гармонії, наче піднімається над земними турботами, забуває про буденність життя, веде внутрішній діалог із Богом і святими, діяння яких знайшло відображення у неповторних у своїй красі розписах храму.