ПЦУ – Церква, яка створена на брехні

Якщо Ви є шанувальником Православної Церви України (ПЦУ), і для Вас не є важливим, що собою являє ця Церква, – можете не витрачати свій час на читання цієї публікації. Вона для тих, хто жадає правди, і хоче передати у спадщину лише одвічно правдиве.

Православний церковний календар 2020 року, виданий Предстоятелем ПЦУ, – це «шедевр» цінний не так датуванням церковних свят, місяцеслову та фотографіями, як фактом оприлюднення безпрецедентних порушень законів при створенні Православної Церви України. Таке оприлюднення має і юридичний зміст. Адже те, що видано на загал має силу безспірного доказу, чим сам себе і викрив.

А тепер деталі:

         Статут, новоствореної Церкви, запропонований Константинопольським Патріархом, був оприлюднений спочатку на сайті ПЦУ, а тепер, надрукований у церковному календарі на 2020 рік, свідчить про велику брехню і лукавство керівництва Церкви та порушення законів при її реєстрації чиновниками Міністерства культури України.

Всім відомо, що Об’єднавчий собор 15 грудня 2018 року створив Православну Церву України та був обраний її Предстоятель. Але насправді, – була створена Київська Митрополія у складі Константинопольського Патріархату, а Автокефальною Церквою вона змогла стати, лише, після надання Томосу, що і сталося пізніше, 06 січня 2019 року.

ЗМІ постійно моніторили події тих днів, з чого ми дізналися, що 01 грудня 2018 року Константинопольським Патріархом були направлені запрошення на адреси кожного із архієреїв всіх Українських Православних Церков: «Залишаючись у палкій молитві, очікуючи обрання канонічним шляхом, за Вашою участю, Предстоятеля Помісної Автокефальної Церкви в Україні, кому ми, під час офіційної церемонії, вручимо Томос Автокефалії…».

З вище зазначених слів – зрозуміло, що Об’єднавчий собор був скликаний Константинопольським Патріархом. На цьому соборі головував представник Вселенського Патріарха, Митрополит Галльський Еммануїл, і до Президії  входили архієреї – екзархи, представники Константинопольської Церкви.

Отже, всі ці обставини, у сукупності, слугують доказами того, що даний собор, був Об’єднавчим собором у складі Константинопольського Патріархату.

Повернемося до Статуту, який починається словами:

ЗАТВЕРДЖЕНО

РІШЕННЯМ ПОМІСНОГО ОБ’ЄДНАВЧОГО СОБОРУ

ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ

ВІД «15» ГРУДНЯ 2018 РОКУ

         Не зважаючи на те, що Об’єднавчий собор, був собором Константинопольської Церкви, вони навмисно додають до назви слово «ПОМІСНОГО». Для чого так робиться? Відповідь знаходимо у самому Статуті, розділ ІІ, п.4: «Помісний Собор має право ухвалювати Статут та вносити зміни до нього…». «Ухвалюють» те, над чим самі працюють, а над цим Статутом працювали у Константинополі, тому довелося, лише затвердити, бо «Затверджують» готове.

Варто звернути увагу на відмінності у термінах: «ЗАТВЕРДЖЕНО» рішенням Помісного Об’єднавчого Собору ПЦУ від 15 грудня 2018 року, а за Статутом мало б бути: «УХВАЛЕНО» Помісним Собором ПЦУ, звісно, якби він відбувся.

Теза про те, що Помісний Собор ПЦУ і Помісний Об’єднавчий Собор від 15 грудня 2018 року одне і теж, – нікчемна підміна понять, для введення в оману Держави та народу, адже, як ми бачимо з вищезазначених слів у пункті 4, Розділу II, того ж Статуту, право УХВАЛЕННЯ Статуту належить, лише Помісному Собору ПЦУ.

Отже, після надання Томосу, законно новостворена Помісна Православна Церква України на чолі з Предстоятелем, разом зі Святим Синодом мали б скликати Помісний Собор: «…Помісний Собор скликається регулярно кожні 5 років Головуючим, тобто Митрополитом Київським, та Постійним річним Священним Синодом…».(Розділ ІІ, п.2, Статуту ПЦУ). На ньому ж прийняли б новий Статут з урахуванням всіх питань, у тому числі – розділ про тимчасове положення Патріарха у новоствореній Церкві, про що і домовлялися на, так званому, Помісному Соборі у Теплій Софії.

Стало зрозуміло, що домовленості були формальні, а фальшива постанова, так званого, Помісного Собору УПЦ КП була лукаво використана надалі для ліквідації Київського Патріархату та відсторонення від влади Святійшого Патріарха Філарета. Бо у Постанові, так званого, Помісного Собору у Теплій Софії зафіксовано «припинити діяльність релігійного об’єднання Української Православної Церкви Київського Патріархату шляхом об’єднання та приєднання до утворюваної Православної Церви України». (п.1, Постанови Помісного Собору УПЦ КП від 15.12.18р.).

Тобто, мова йде про реорганізацію, а не про ліквідацію. Але керівництво ПЦУ потворно видає себе «реорганізатором» у тих інстанціях, від яких залежить визнання їх «правонаступником», щоб успадкувати майно Київської Патріархії. А в судах, – потворно видає себе «ліквідатором», щоб унеможливити самозахист Київському Патріархату, тобто, щоб представників УПЦ КП не допускали до судового засідання. Все це свідчить про схему рейдерського поглинання Київської Патріархії УПЦ КП.

Як це все могло бути зареєстровано таким «законником», як керівник департаменту у справах релігій Міністерства культури України, тобто, ліквідацію Київського Патріархату, а не реорганізацію? До того ж, Статут ПЦУ затверджено «заднім числом». Мінкульт «закрив очі» на все це. Але «шановні», де рішення Помісного Собору ПЦУ про його «ухвалення» (Статуту)?

Незабаром буде рік, як відбувся Об’єднавчий собор (у складі Константинопольського Патріархату), на жаль, Помісний Собор ПЦУ не був скликаний та судячи зі всього, у найближчі 4 роки, – не буде скликаний, через побоювання керівництва ПЦУ втратити владу, бо вже підтримки Патріарха не буде.

Таким чином маніпулятивно та лукаво додали слово «ПОМІСНОГО» у заголовку Статуту, щоб видати Об’єднавчий собор (у складі Константинопольського Патріархату) від 15 грудня 2018 року, водночас, за «Помісний» Собор ПЦУ. Тепер нібито ніяких претензій до керівництва Київської Митрополії новоутвореної Церкви не мало б бути. Але…

  1. Як можна було назвати подію у Святій Софії, яка сталася 15 грудня 2018 року Помісним Собором ПЦУ, коли ця Церква стала помісною, тільки 06 січня 2019 року, після отримання Томосу у Константинополі?
  2. Як можна було приймати Статут Автокефальної Православної Церкви України 15 грудня 2018 року, на Об’єднавчому соборі (у складі Константинопольського Патріархату), коли на ньому була утворена нова релігійна організація, яка конфесійно належала до Константинопольської Церкви?
  3. Як можна було приймати Статут Автокефальної Церкви 15 грудня 2018 року, тобто, майбутні події, які мали статися тільки 06 січня 2019 року, видавати за минулі? «Православна Церква України є автокефальною, згідно з наданим їй кенотично (через самопожертву) цим статусом, від мученицького священного канонічного тіла Константинопольського Вселенського Престолу,… керується відповідно до Патріаршого та Синодального Томосу, яким було надано їй автокефальний статус 6 січня 2019 р., а також в деталях – зі Статутом, що відповідає їм, при цьому у випадку розбіжностей першість належить Томосу». (Статут ПЦУ, роз.І, п.2, прийнятий 15.12.18р.!!!).

Тут два варіанта пояснень про майбутнє, що видається за минуле, на ваш вибір:

а) Хтось серед них, мабуть був «прозорливим».

б) Небажання скликання Помісного Собору, щоб було легше відсторонити Святійшого Патріарха Філарета, що і сталося.

З цього стає зрозуміло для чого керівництво ПЦУ отримало вказівки від Константинопольського Патріарха скоріше ліквідувати Київський Патріархат – щоб він не був на заваді їхнім планам. Доказ тому – прохання Патріарха Варфоломія до президента Володимира Зеленського прискорити ліквідацію Київського Патріархату (з вільних джерел ЗМІ), також, премія Афінагора з прав людини і релігійної свободи, яка була вручена Митрополиту Епіфанію в Нью-Йорку 19 жовтня 2019 року (з вільних джерел ЗМІ).

Звичайно, вищезазначену нагороду отримав НЕ за заслуги перед українською Церквою, народу чи Держави, а за зміцнення та утвердження Церкви Константинопольського Патріархату, бо він (Епіфаній), нічого не будував і не примножив ні в Церкві, ні для України, а навпаки, створив атмосферу ворожнечі серед духовенства та вірян, яка розповсюджується по всій Україні та за її межами. А саме: захоплюються храми із застосуванням жорстокого насилля та пролиття крові, чим руйнує Церкву Київського Патріархату, яку побудував ніхто інший, як Святійший Патріарх Філарет, без допомоги якого, Митрополит Епіфаній нізащо б не став Предстоятелем, а тепер безсоромно сам себе оголошує «правонаступником» цієї Церкви.

На жаль, керівництво ПЦУ видає бажане за дійсне та цинічно спотворює історичні події та факти.

Повернемося до Статуту: «Питання, що не передбачені у цьому Статуті та які потребують статутного регулювання, розглядаються змішаною Комісією, призначеною Вселенським Патріархатом і Автокефальною Церквою в Україні». (Р.І, п.3 Статуту ПЦУ).

Якби ПЦУ насправді була б автокефальною, то не Константинопольський Патріарх призначав би комісію, а зміни у Статуті приймав би Архієрейський, чи Помісний Собор. Крім цього, в Україні питання, що не врегульовані Статутом, вирішуються за законодавством України, а не закордонними центрами.

Із таким безладом в документах юридичного змісту, з урахуванням «совісті» та «вірності» керівництва Православної Церкви України, і Вселенський Патріарх має всі шанси стати «почесним».

На останок, окремо про нашого Патріарха:

Безсоромне, з приниженням, розміщення фотографії Святійшого Патріарха Філарета у скуфії з надуманим титулом «почесний» на сторінках календаря ПЦУ свідчить про аморальність керівництва новоствореної Церкви. Тому, Святійшому Патріарху Філарету, через вашу кричущу брехню дісталась історична роль: стати викривачем наймасштабнішої за розмірами афери – афери створення Псевдо-Церкви України (ПЦУ).

Із омани, ще є вороття тим архієреям, які люблять Україну. Але вороття з омани, що обрана свідомо – немає.

 

         Єпископ Васильківський Андрій.

         Керівник юридичного відділу Неоніла Ткаченко.