Соломонове вирішення конфлікту між УПЦ КП та ПЦУ

Соломонове вирішення конфлікту між УПЦ КП та ПЦУ

Пропозиція для керівництва ПЦУ

«…Суд не може втручатися у внутрішні питання Церкви, в яких компетентними є виключно церковні соборні органи. Якщо держава дозволить суду незаконно втручатися у такі питання – наша Церква мовчати не буде. Як і всі, хто вболівають за ії краще майбутнє». Read more

Єпископ Васильківський Андрій: Втрата совісті, порушення канонів і що далі?

Єпископ Васильківський Андрій: Втрата совісті, порушення канонів і що далі?

Далі, звичайно, Господь знає, що буде. Але ми знаємо з чого почалося…

А почалося з надії на те, що в Українській державі, яка отримала незалежність 24 серпня 1991 р., – як дар з неба, побудуємо свою незалежну, насправді автокефальну Українську Православну Церкву. Read more

Православ’я в Україні – виклики та особисті інтереси

Православ’я в Україні – виклики та особисті інтереси

Зі здобуттям незалежності України, відразу постало питання незалежної, чи правильно казати церковною мовою – Помісної Української Православної Церкви. І це логічно, відповідно до 34 Апостольського Правила. Не будемо вдаватися в аналіз далекого минулого, але у 1992 році, в результаті об’єднавчого Собору УПЦ та УАПЦ було створено Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Read more

Руйнування Церкви Христової – ганебна справа, – єпископ Андрій

Руйнування Церкви Христової – ганебна справа, – єпископ Андрій

16 липня 2019 року єпископ Васильківський Андрій, вікарій Київської єпархії, висловив свою позицію щодо ситуації, яка склалася в Українському Православ’ї.

Ми живемо, нібито, у демократичній країні, де має бути свобода слова, сповідання релігії, вільний вибір відповідно своїх переконань.

В Україні нараховується майже 35 тисяч релігійних організацій. Кого тільки не реєструють, хіба крім сатаністів. Але небезпека в Укрїнській державі існує, бо нечиста сила успішно діє, навіть серед православних. У нашій країні, чиновники Міністерства культури виконують потужну антидержавницьку роботу, з якою не змогли  впоратися за останні, майже 30 років, жодні внутрішні та зовнішні супротивники Української Церкви – ліквідувати УПЦ КП, як «небезпечну» релігійну структуру.

Церква, в якій кожного дня возносилася молитва до Бога, особливо за літургією, у багатьох монастирях і храмах, на чолі з Володимирським собором, за український народ, за людей, що живуть в Україні і за межами її, за владу і за всіх воїнів, що захищають країну нашу, і за тих, хто поклав життя своє у війні на Донбасі і за свободу на Майдані. Ця молитва нам всім дуже необхідна, і хто може бути проти неї, крім нечистої сили? Коротка буде радість сатани, бо молитва у Київському Патріархаті не припинилася. Як і раніше, кожного дня у Володимирському соборі та інших наших храмах йде Служба Божа. Як і раніше, Святійший Патріарх Філарет очолює всі святкові та недільні Богослужіння та акафісти.

На жаль, всі, хто відстоює свою канонічність, насправді, одні догоджають Москві, а інші – Константинополю. Сама по собі канонічність ніщо не варта, бо «у будь-якій справі, якщо немає любові – немає Істини», а це є духовний закон.

Якби томос насправді об’єднав всіх, і у наслідку припинилася б війна, то всі б надалі хвалили Патріарха Філарета, як героя і духовного лідера нації. Якщо духовний лідер розібравшись, побачив у цьому томосі небезпеку для Церкви і всього народу, хіба ми не маємо до нього прислухатися і тверезо оцінити цю небезпеку?

Коли ми бачимо, що пішли не тою дорогою, хіба не повертаємося назад, щоб піти вірною дорогою? Але, керівництво ПЦУ, схоже, не бачать, що стали на хибний шлях. Як можна будувати Церкву на брехні? Українська Православна Церква, як Тіло Христове, – є православні українці у країні і за межами її, і будувати Її треба з цими ж українцями на чолі з нашим Патріархом, і не сподіватися, що це за нас зроблять «заморські». Вони добре зорієнтувалися і вже зробили, але на користь собі.

Тепер, щоб приховати своє «незріле» керування новоутвореною Церквою, Її керівництво звинувачує Патріарха Філарета у владолюбстві. Деякі «релігійні експерти» стверджують, що занадто тривалий час Філарет був при владі і тепер не може з нею розлучитися. Будь який експерт, чи психолог не може судити про людину, яка проводить духовне життя, бо воно їм не знайоме. Через секуляритивну (світську, раціональну) норму їхнього життя вони не спроможні дати об’єктивну оцінку.

«Ми знаємо, що грішників Бог не слухає; хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає» (Ін.9:31). Тільки сліпий не бачить, що Бог «слухає» нашого патріарха. Бо саме Він в останні десятиліття допоміг Святійшому Патріарху Філарету побудувати велику Церкву Київського Патріархату. З цього ми бачимо, що Патріарх «шанує Бога і волю Його творить». І тому, абсолютно безпідставно звинувачувати Патріарха Філарета у пристрастях, краще дивитися за собою. «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як.4:6). Не бачити Благодаті Божої на нашому Патріархові, рівно богохульству, як і фарисеї дивувалися чудесам простих рибалок –  апостолів і не розуміли, якою силою вони це роблять. І Господа звинувачували, що «Він виганяє бісів… силою князя бісівського» (Мф.12:24).

Як ви думаєте, якою Силою Святійший Патріарх Філарет розбудував Київський Патріархат? Всі ополчилися проти Церкви Господньої, і думаєте, як Її зруйнувати, ставите себе вище Христа. Хіба вам вирішувати, на рівні чиновників, чи бути Церкві Київського Патріархату, чи ні? Ви не усвідомлюєте, що Голова Церкви – Ісус Христос.

У минулому столітті комуністи руйнували храми, а саму Церкву не змогли подолати. Ви ж робите більш спритно та винахідливо. Настав час опам’ятатися і припинити ганебні вчинки, а ще краще покаятися, бо без покаяння немає спасіння!

         Андрій, єпископ Васильківський

Що відбувається з канонічним православ’ям в Україні, – єпископ Васильківський Андрій

Що відбувається з канонічним православ’ям в Україні, – єпископ Васильківський Андрій

Єпископ Васильківський Андрій, вікарій Київської єпархії, висловив свою позицію щодо ситуації, яка склалася в Українському Православ’ї.

Що відбувається з канонічним православ’ям в Україні

Церква за катехизисом – це суспільство людей, які мають єдину віру, дисципліну, ієрархію, канони, єдине богослужіння. Але про Духа Святого ми часто забуваємо, а саме: єдність цього суспільства в Дусі Божому – визначає Православну Церкву. Зовнішнє перебування людини у Церкві без внутрішнього образу життя у Дусі, яке б положення вона в Ній не займала, ще зовсім не означає її належність до Церкви. «Примири і з’єднай його зі святою Твоєю Церквою через Ісуса Христа, Господа нашого», звучить у молитві під час таїнства сповіді. «Примири і з’єднай» – значить, що грішник до покаяння перебуває у ворожнечі з Богом та є поза Церквою.

Зовнішня єдність – є єдністю, яка проявляється в участі у таїнствах; внутрішня єдність – є єдністю Духа. Багато людей спасалося, особливо мучеників, які не брали участі у таїнствах церковних, але ніхто не спасається не будучи причасником внутрішньої церковної святості, її віри, надії, любові. Тільки внутрішнє, істинне християнське життя може це дати.

«Будь яка Помісна Церква може не тільки похитнутися, але й зруйнуватися». Тому, важливо не тільки свято-отцівське розуміння Святого Писання, але й свято-отцівські основи духовного життя, про що менш за все зараз говорять. Все духовне життя зводиться до сповіді, причастя і прийняття участі в інших таїнствах, а на те, що насправді нас зв’язує з Богом, тобто молитва, ми не звертаємо на неї увагу, а просто вичитуємо. Молитва без уваги – шкідлива для душі, образлива для Бога, пустослів’я. Інші ж духовні питання навіть не стоять на поверхні. Про існування духовних законів і мови не йде.

Все це привело до того, що у ПЦУ більше турбуються про «нововведення»: дрес-код для жінок, щоб було людям на чому сидіти у храмах, великою активністю у фейсбуці, а про головне забувають: « з того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35). Ось головна ознака, що це є справжня Православна Церква.

Про яку любов можна говорити, коли наші брати турбуються більше про примноження церковного майна шляхом захоплення його у Київського Патріархату: « і через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох» (Мф. 24:12).

Повторюєте у вигляді фарсу позорну історичну подію 1201 року – хрестовий похід тамплієрів на святу землю. Але через нестачу грошей вирішили завернути до багатого Константинополя. Пограбувавши своїх братів – православних, вивезли таку кількість золота, що ледве довезли додому, а про визволення святої землі від магометан було прийнято рішення: якось іншим разом.

Ви стали на хибний шлях, почали воювати зі своїм батьком, який вас породив, а не зі своїми пристрастями, і стали посміховиськом на весь світ через цинізм заангажованих ЗМІ. Все це повернеться вам «бумерангом», якщо не згадаєте істинний поклик любові до свого духовного батька, без якого неможливе існування Української Православної Церкви.

Варто згадати, що Патріарх у Православній Церкві обирається довічно. 95-річний сербський Патріарх Павло, який помер у 2009 р., тривалий час хворів, а останні два роки тяжко хворів та лежав у воєнному госпіталі у Белграді. За цей час, він неодноразово подавав прохання на спокій, але жодний архієрейський Собор чи Синод не прийняв його відставку. Католикос-Патріарх Грузії Ілля ІІ, якому 86 років, давно страждає хворобою серця, у 2008 році йому зробили операцію у Німеччині, але ніхто не відправляє його на спокій. Прикладів багато… А нашому Патріарху, Святійшому Філарету, 91-й рік, але працює невтомно, як 40-ка річний.

Оманювати свого Святителя, очорнювати і знущатися над своїм Патріархом, виливаючи на нього купу бруду, хоча зовсім недавно вигукували йому шанобливе «осанна», такими діями ви вводите в оману всіх православних – ганьба і великий гріх!!!

Я нічого за собою не відчуваю поганого, щоб я зробив проти архімандрита Макарія, братії Свято-Феодосіївського монастиря, тим більше проти Предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія, що мене так цинічно викинули з монастиря, зібравши на мене одного більше десятка «тітушок». Хіба те, що я не зрадив і не залишив того, хто з Божою допомогою створив велику Церкву Київського Патріархату, яка служить Богові та українському народові, в якій і ви всі народилися у всіх сенсах та отримали все що сьогодні маєте на чолі з томосом. Чого вам ще не вистачало?

Ви мене звинувачуєте у заколоті? А ви не бачите, що ваша недійсна та антиканонічна заборона мене у священнослужінні на 3 місяці, це просто ознака бездуховності? Бо коли немає духовного ресурсу то так завжди діють ті, що мають владу. Ви не берете на увагу, що я є священнослужителем УПЦ КП, а не ПЦУ.

Все що сталося, причиною є масове обмирщення  духовенства, і на жаль, монашества у Церкві. Ми перестали розрізняти правду від брехні. Я маю на увазі, євангельську правду, а не суб’єктивну, особисту. Хоча є окремі священнослужителі, монахи, миряни, які намагаються жити справжнім християнським життям.

Захоплення Феодосіївського монастиря разом з майном, яке належить Київському Патріархату (в тому числі машина «Peugeot», яку купив архімандрит Макарій цієї весни на кошти Київської патріархії), захоплення інших храмів, і тиск направлений на руйнування Київського Патріархату з боку ПЦУ, якраз і свідчать про обмирщення, що і є головним ворогом Церкви. За головне поставлено: що їсти і пити, і у що одягатися, а Царство Боже, нібито, приложиться. Головне комфорт, запаси грошей щоб «красиво» жити. Наріжним каменем стала «мамона». Якби мова йшла про язичників – не було б дивно. Але коли ми бачимо що таке сталося у Православній Церкві… треба бити тривогу і не мовчати, щоб люди знали, що такі безсоромні дії не прибавляють Божої благодаті, а навпаки наближають пришестя антихриста і на страшному суді треба буде відповідати за кожний вчинок і кожне слово.

На завершення хочу сказати, що не здивуюся, як мої слова перекрутять і будуть зі злобою виливати на мене бруд, коментуючи, кожен відповідно свого достоїнства.

Всіх, хто намагається жити по совісті і розрізняє правду від брехні, зберігаймо Українську Православну Церкву Київського Патріархату, гуртуймося навколо Святішого Патріарха Філарета, будемо разом боротися за правду доступними християнину засобами і Господь наш Ісус Христос неодмінно допоможе нам. «Бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20).

Андрій, єпископ Васильківський